"Ізольовані 2020"

Фото Юрія Набатова
Розділ 1: Тварини в клітці
Знаєте, якщо будь-яку живу тварину, яка виросла на свободі, серед просторого неба, закрити у металевій клітці - вона зачахне. І якими б хорошими стравами її не годували, які б хороші умови проживання за металевини ґратами не були, вона не буде такою, якою була на свободі. У тварин також є почуття, але ми їх не розуміли, до певного моменту.
Сьогодні 26 квітня. До мого дев'ятнадцятого дня народження залишилось, якихось три дні. Завжди я планувала цей день. Думала де проведу його і з ким. Яке меню замовлю в кафе. Яке плаття одягну. Це все повторювалось з року в рік, але цей став винятковим.
Прикро усвідомлювати себе безпомічною твариною, яку закрили у клітці. А знаєте чому? А хоча, точно знаєте. Усі Засоби масової інформації гудять про COVID - 19 (коронавірус). Зовсім "свіженький" вірус, який зачинив майже весь світ у власних будинках. Хвороба страшна і від неї немало смертей, принаймні так її описують ЗМІ. Дивлюсь, як сусідні, потужні країни під нею прогинаються, і помирає надія на те, що Україна з нею впорається. Ні, я не маю нічого проти наших людей, вони сильніші, ніж  здаються на перший погляд. Стільки всього пройшов наш народ, стільки часу боровся за волю, а зараз закритий на своїй же землі у своїх же будинках. Закритий цим вірусом з короною.
Йшов якийсь там день карантину, котрий - рахувати не хочеться. Та й немає потреби, адже очевидно, що це на довго. Все зупинилося, наче завмерло в часі. Це нагадує вулиці Чорнобиля, ліси якого нещодавно довгий час горіли. Ми всі неначе потрапили в страшний фільм про кінець світу. Надіюсь, що він завершиться happy end'ом.
Люди вдома, більшість з них без роботи, учні та студенти без навчання (на так званій дистанційці). Все, колись таке буденне стало розкішшю. Дихати свіжим весняним повітрям доводиться через маски. Щоб просто вийти на вулицю в місті, люди купують собак. Лиш би вони допомогли їм відчути свободу. Дивно ,правда? В такі моменти я дуже радію, що живу в невеличкому селищі. Тут хоча б до лісу піти можна. Попрошу міських не закидати камінням. Отож про ліс. Він став найвідвідуванішим місцем, навіть кліщі та комарі перестали лякати молодь. Колись я боялась заблукати в лісі, а зараз сміливо можу пройтись деякими стежками і дивом повернутися назад не за десять років. Тут чудово. Хоча б щось нагадує  мені про можливість вільно жити і не боятись штрафів через те, що не одягнула маски.
Життя під час самоізоляції йде своїм ходом, але надто швидко. Через постійне просиджування штанів вдома, здається, що все йде по кругу, як стара платівка або пісня, яку поставили на повтор. Немає більше тисняви в маршрутках, складного дня в університеті, аеробіки двічі на тиждень після пар і заняття з танців. Більше мого активного способу життя немає. Ми ізольовані. Ізольовані від світу, від спілкування, від самих себе. Тепер нікому не можна довіряти. Люди сходять з розуму. Якщо не коронавірус, то шизофренія нас усіх точно забере. Тоді вже психіатричні лікарні будуть переповнені. Не дуже оптимістмчно, але по суті. Люди й без того показують свої тваринні інстинкти, а в такий час ситуація критична. Ой не легко буде тим, хто сидить вдома без роботи і не легко тим, у кого не виплачені кредити і багатодітна сім'я. Ті, в кого закінчились кошти на просте існування, справді страждають. Ще трохи і моя сім'я може опинитися в їхньому числі, але поки тато має хоч якусь роботу, ми виживаємо. Виживаємо, як можемо. Головне разом.
Що ще принесе нам 2020 рік? Яка ще катастрофа нас чекає? Я не здивуюсь, якщо прилетять прибульці і захоплять Землю. Не здивуюсь метеориту, який на неї впаде. Не здивуюсь поверненню Януковича в Україну. Хоча це буде найбільш фантастична подія. Мій оптимістичний настрій з кожним днем розвіюється. Не все так погано, але й доброго немає. Усі плани на майбутнє потрохи розвіюються холодним квітневим вітром.  Залишається жити лише теперішнім днем, цим моментом, адже все це стає минулим. Кожне слово написане зараз, стає минулим. Залишається йти на необдумані вчинки. Творити те, на що совісті не вистачило і часу. Просто жити зараз. Жити теперішнім. Так, сьогодні ми немов тварини в бетонних клітках, але це не зламає нашої жаги жити, а не просто існувати.

    Коментарі

    Популярні дописи з цього блогу

    Аналіз новини з різних ресурсів